Наші герої сьогодні – відомі випускники Сумського державного університету, успішні футболісти, а також щасливе подружжя – Максим та Марія Мисловські. З самого малечку вони йшли пліч-о-пліч із футболом, тренуваннями та командою. Згодом їх об’єднали не лише спільні хобі, а й університет. Про навчальні будні спортсменів, цікаві студентські історії та дозвілля Максим і Марія розповіли у нашому інтерв’ю.
Чому свого часу ви обрали саме СумДУ? Чим вас зацікавив університет?
Максим: Свого часу я навчався в дитячо-юнацькій спортивній школі, грав у футбол. У 2009 році, коли я закінчував школу, до мене звернувся головний тренер футбольної команди СумДУ Сергій Миколайович Пєсоцький та запропонував вступити до нашого університету, щоб продовжувати грати в футбол тут. Оскільки в мене вже були плани вступати до СумДУ, я одразу погодився і зробив усе, що залежить від мене, щоб навчатися.
Марія: У мене історія цікавіша… В 2011 році я випустилася зі школи й думала куди вступати. Обирала між спеціальністю «Спорт» в педагогічному університеті та економічним факультетом СумДУ. Звичайно, я більше схилялася до СумДУ, адже зустрічалася з хлопцем, який тут навчався (вказує на чоловіка – ред.), тож у підсумку обрала саме цей університет, хоча й пройшла на бюджет до педагогічного. І зараз я не жалкую, що обрала саме СумДУ – в нас тут була чудова спортивна команда, навчання, студентські роки. Зараз я продовжую навчання в аспірантурі, на економічному факультеті, за спеціальністю «Економіка підприємства».
Ви вступили до СумДУ за власної ініціативи чи на цей крок підштовхнули батьки, друзі, рідні?
Максим: Як я вже говорив, у мене були плани щодо вступу в СумДУ, але знайомі також його радили, тому в мене, так би мовити, зійшлись зірки, і я опинився в своєму університеті.
Марія: Доля так розпорядилася. Батьки радили вступати до педагогічного, але я прийняла самостійне рішення й обрала СумДУ. Як тоді, так і зараз, я вважаю, що це більш елітний університет із безліччю можливостей і якісною освітою.
Що згадується найперше при розмові про СумДУ?
Марія: Студентські роки, команда, поїздки. Це було більш спортивне життя, ми мали багато можливостей та змагань, тому, насамперед у пам’яті закарбувалася команда і спорт.
Максим: У мене схожі асоціації. Дійсно, було багато подорожей завдяки університету, він дуже сприяв нашій участі в змаганнях – ми були на чемпіонатах Європи, я зміг об’їздити всю країну… Спогади лише найкращі.
Чи траплялися з вами цікаві студентські історії?
Марія: Їх було немало, хоча ми більшість часу проводили на спортивному майданчику, але, звісно, вчились, відвідували пари. До того ж, було багато молодих викладачів, які йшли в ногу з часом, і це дуже подобалось, бо відчувалося більш модернізоване викладання, що зберігало мотивацію до навчання.
Максим: Із того, що пригадаю – на факультеті ТеСЕТ, де я навчався, проходив конкурс на ведучого до «Дня факультету». А в мене якраз була велика перерва між парами й тренуванням в залі, і, щоб не їхати додому, я вирішив піти на той конкурс. Я взагалі активна людина, розмовляти вмію – виступив і переміг у цьому відборі. Вже коли став ведучим, задумався, навіщо я на це погодився, а під час заходу взагалі вийшов на сцену, дивлюсь – увесь зал заповнений людьми, прожектори ріжуть очі… тоді вирішив, що мені краще грати в футбол, коли на мене просто дивляться, ніж коли треба щось читати і говорити.
Чи були у вас улюблені викладачі? Можливо до когось знову на пари прийшли б?
Марія: Прийшла б до багатьох. Я можу відмітити нашого куратора Ковальова Богдана Леонідовича, також Люльова Олексія Валентиновича. Нещодавно їздили на змагання до Вінниці й зустрілися у потязі із викладачем – усю дорогу розмовляли. Насправді це дуже цінно, коли крізь часи можна поговорити, поділитися своїм життєвим досвідом із людиною, яка в свій час була твоїм викладачем, наставником.
Максим: Із тих, кого згадаю, то це Віталій Олександрович Іванов. Я зараз за ним слідкую, і те, чого він досяг, в мене викликає захоплення. Якщо дивитись назад, то я трошки жалкую про те, що мало навчався – багато ми пропускали через змагання та тренування.
Про викладачів поговорили, давайте й про тренерів. Напевно, з цими людьми ви більше проводили часу та спілкувалися.
Марія: Саме так, більше пам’ятаємо саме тренерів. Жіночу команду тренував Левковець Олег Григорович. А згодом, вже коли ми створили команду, яка грає на чемпіонаті України, головним тренером став Шумило Олександр Петрович. Він знав, як саме працювати з дівчатами, як знайти до нас підхід. Йому це вдавалось. Якщо ми чогось не розуміли, під час перерви він міг взяти когось із нас за руку, водити по полю та показувати – хто куди має бігти. Справа в тому, що в нас було багато комбінацій, і деякі дівчата не запам’ятовували. З тренером ми зараз спілкуємось, він став нашим другом, ми часто зустрічаємось на футбольних майданчиках також.
Ось ці дві людини зробили дуже великий внесок у жіночій футбол в університеті. Як капітан жіночої команди, можу сказати, ми всі безмежно вдячні їм обом за наше класне студентське життя.
Максим: У мене тренерами були Сергій Миколайович Пєсоцький та Олександр Петрович Шумило. Вони дуже сильно вплинули на мене як на особистість, як на спортсмена. Завдяки їм ми взяли участь у багатьох змаганнях України та Європи.
Яка з навчальних дисциплін подобалась найбільше? Що найважче давалось у вивченні?
Марія: На той час дуже важко давалася іноземна мова. Я погано її знала в школі й думала, що не зможу вивчити ніколи. Але в університеті іноземну мову викладали дуже добре. Мені так сподобалось вивчати інші мови, що я продовжила робити це й після навчання в університеті.
Максим: Мені важко давалося вивчення деталей машин. Свого часу я обрав ТеСЕТ, але там було дуже складно. Тільки на останньому курсі мені стало подобатися, і я справді захопився навчанням. Причиною, думаю, стало те, що більше роботи виконувалося на комп’ютері, а це викликало більше зацікавленості, ніж малювання деталей від руки.
Нам відомо, що окрім першої спеціальності, ви отримали ще кілька. Чому? Вам не вистачало якихось знань із першої спеціальності, хотіли поглибити їх? Чи просто хотіли змінити професію?
Марія: Свого часу я вступила на економічний факультет за контрактною формою. Але в мене було багато енергії, життєвого ресурсу, я хотіла отримувати якісь кошти, щоб не залежати від батьків. Я провчилася два роки на економічному факультеті, перевелася на заочну форму і вступила на інженерний факультет – на бюджет. Це була нова спеціальність «Комп’ютерна механіка», а мені цікаво все пов’язане з комп’ютерами. Тож я навчалася на двох факультетах паралельно, отримувала стипендію, і мені вистачало сил ходити на тренування. Певною мірою мотивувало навчання, були сили. Я закінчила заочно економічний, потім інженерний – бакалаврат і магістратуру. Згодом вступила в аспірантуру на економічний.
Максим: У мене три вищі освіти за спеціальностями «Технологія машинобудування», «Журналістика» та «Спортивний менеджмент». Обирав нові напрямки та спеціальності насамперед через те, що хотів і далі навчатись у цьому університеті, прагнув бути корисним і обізнаним, реалізувати свої спортивні навички в різних сферах. Тому обирав такі напрямки. Певний час я працював журналістом – писав анонси про матчі, спортивні заходи. Сподіваюсь, що і спортивний менеджмент стане мені в нагоді – скоро ми здобудемо перемогу і будемо активніше розвиватися в усіх сферах. Я впевнений, що в здобутих професіях точно продовжу реалізовуватися.
Серед такого розмаїтого спортивного життя, тренувань, чи важко було складати іспити? Який вам дався найважче?
Марія: У мене вистачало часу навчатися, ходити на пари, слухати лекції і займатися спортом. Тому складати іспити було не важко. Викладачі з розумінням ставилися до моєї активності – можна було підійти, перепитати й отримати пораду або підказку. Також допомагали одногрупники наприклад, могли надіслати лекцію, пояснити матеріал, якщо я пропустила.
Максим: Мені завжди було складно. Особливо, коли багато пропускав і приходив одразу складати іспит. Одного разу мене навіть майже відрахували, довелося займатися індивідуально. У мене товариш був аспірантом на факультеті ТеСЕТ і викладав предмет «Деталі машин». Щоб скласти іспит просив його знайти для мене час і допомогти розібратися в предметі. Ніколи не забуду свої відчуття, коли прийшов перескладати й на всі питання дав відповіді. Я тоді вийшов із піднятою головою – сам вивчим і склав, ні за якісь спортивні заслуги, без списувань – цей іспит був найважчим.
Чи мали в студентські роки якесь окреме захоплення? Як проводили свій вільний час?
Максим: Ми з Марією кожен рік влітку працювали в дитячому таборі. Були вожатими в «Орлятку». Це було певним хобі, бо ми чекали цього з року в рік. Також брав участь у чемпіонаті Сумського державного університету з комп’ютерних ігор, посів третє місце. Якщо повернути час назад, то більше брав би участь в «Інтегралах» й інших студентських заходах.
Марія: А більше дозвілля майже не було… Ми проводили час у таборі «Орлятко». В нас були спортивні зміни, ми проводили командам різні збори. Було дуже цікаво.
Яка аудиторія університету вам подобалась найбільше?
Марія: Лекційні зали, а також новий корпус. Я майже весь час там проводила, адже були гарно облаштовані комп’ютерні зали. Чудово, що університет розвивається, з’являються волейбольні майданчики з піском, наприклад, будується щось нове, все для студентів.
Максим: Також лекційні подобалися. А коли побудували новий корпус, всі хотіли там навчатись – він був сучасним, новим, гарним й вчитися там було приємно. Особливо актуальним він став для мене, коли на п’ятому курсі було більше практики на станках, комп’ютерах, тому ті комп’ютерні класи з програмами допомагали отримувати класні результати і кайфувати від самого процесу. Ми бачимо, що зараз в університеті все удосконалюється, є сучасні спортивні майданчики, радіо, телестудія – це, дійсно, вражає.
Де любили проводити час на перервах?
Марія: Найпопулярніше місце серед студентства – їдальня. Я пам’ятаю, що у хлопців-спортсменів свого часу були талони, тож, і мені інколи перепадали булочки.
Максим: Так, в їдальні любили бути, адже для спортсменів було безкоштовне харчування, часто навідувалися туди. Також сиділи біля центрального корпусу на лавочках або біля ЕТ-корпусу, особливо на великій перерві.
Що, на вашу думку, головне у житті кожного студента?
Марія: Для студента дуже важливо мати мету, а також вміти комунікувати, пробувати брати від студентських років все. Зараз, на жаль, більшість студентів не бачать своїх одногрупників, викладачів, бо сидять вдома за комп’ютером. Набагато краще, коли ти ходиш на пари, відчуваєш цей процес. Варто жити не лише парами, але й іншими подіями, брати участь у різних заходах, спілкуватися з іншими студентами та викладачами. Ми спілкуємося не тільки на парах, а й в іншій атмосфері – це неймовірно, бо ти можеш не просто ходити на заняття, як в школі, а спілкуєшся з викладачами на рівних, звісно, з дотриманням субординації. Однак, дуже добре мати дружні відносини, бо тоді буде цікаво навчатися і точно запам’ятаються студентські роки.
Максим: Найголовніше – це обрати професію, яка дійсно буде приносити вам задоволення. Зараз дуже багато різноманітних спеціальностей, можливостей. Згоден, що дуже важлива комунікація – якщо спілкуватися з викладачем, ходити на лекції, намагатися не пропускати, то і саме засвоєння матеріалу буде легшим. Викладачі часто допомагають, підштовхують, підказують – з’являється розуміння відповідальності, адже не хочеться підводити людину, яка передає тобі знання.
Як вважаєте, диплом СумДУ – це престижно?
Марія: Свого часу я обрала СумДУ, адже він, на мою думку, більш престижний у нашому місті, один з найкращих в Україні. Дуже багато співпраці з іноземними ЗВО, безліч можливостей для студентів, для викладачів. Я сама як аспірантка їздила до Польщі на міжнародну конференцію. Це дуже круто, що ми співпрацюємо з багатьма іншими університетами й ділимося досвідом та знаннями.
Максим: Я вважаю, що престижно. Багато студентів, котрі здобували тут освіту, дійсно досягають високих результатів. Приїздить багато іноземних студентів, існує взаємодія з іншими університетами, що дуже вагомо й авторитетно. Можу поділитися досвідом свого брата, він теж тут навчався, отримав якісні базові знання і зараз навчається за кордоном.
За що ви вдячні університету?
Марія: Я вдячна університету за людей, за емоції, які він дав, за знання та набутий досвід, за так званий «квиток у життя».
Максим: За все: за емоції, друзів, з якими ми стільки років провели разом. За те, що СумДУ нас об’єднав, дав нам професію. Ті результати, які ми зараз маємо як і в побуті, житті, так і в спортивних заходах – завдяки університету.
І, наостанок, кількома словами охарактеризуйте СумДУ. Щоб ви побажали університету у рік ювілею?
Марія: СумДУ – найкраще, що могло статися з нами в студентські роки! Побажаю університету розвитку та подальшого процвітання. Щиро вірю, що війна скоро закінчиться, університет повернеться до життя й аудиторії знову будуть наповнені людьми.
Максим: СумДУ – найкращий, прогресивний, молодіжний. Дійсно, багато емоцій приніс у наше життя, тому я думаю, що кожен студент підтвердить, що це справді найкращий вибір, який ми всі колись зробили. Звичайно, розвитку, процвітання, стійкості, тримати передові позиції. Щоб життя в університеті продовжувалось – бо здається, що душа відійшла від університету, дистанційне навчання зупинило цей імпульс, все наче завмерло, і хочеться, щоб це все повернулося, щоб студенти жили і насолоджувалися цим часом, зустрічали тут друзів, знали університет і пам’ятали його.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-11 Таїсія Котляр
