Олександр Жиленко – випускник факультету ТеСЕТ та яскравий представник студентського самоврядування СумДУ. Під час навчання викладачі не надто бачили в Олександрі інженера, скоріше – керівника або організатора, та після отримання диплому випускник успішно працював за фахом у різних організаціях як в Україні, так і за її межами, а сьогодні керує відділом закупівель науково-виробничої фірми.
Перше й головне запитання: чому свого часу Ви обрали саме СумДУ?
По-перше, вже у той час репутація навчального закладу була однією з найкращих. Багато друзів та однокласників сюди вступали й були задоволені, а ще – старші товариші розповідали, як тут круто. От і я вирішив. Думаю, чому б не СумДУ? Коли обирав професію, душа потягнулась до технічних спеціальностей, тож пішов учитися на інженера.
Обирали професію інженера самостійно чи хтось порадив?
Однією з причин було те, що на інженерний факультет вимагався найнижчий прохідний бал і туди було вступити найлегше. Але все ж таки мені подобався цей напрямок, тому рішення було самостійним.
У якому році Ви вступили?
У 2008-му.
Чи сумуєте за своїми студентськими роками?
Дуже. У школі я був активістом, і коли закінчив навчання там, думав, що все – тепер почнеться зовсім інше життя. Але коли я вступив до університету, зрозумів, що школа – то було таке... Справжнє життя – це університет. Тут дійсно все зовсім по-іншому, але набагато краще, ніж я міг собі уявити.
Розпочалось усе вже на першому курсі, з конкурсу «Золотий інтеграл». Це був перший крок на шляху моєї активної участі в студентській діяльності, знайомства з активом від перших до п'ятих курсів. Тоді в нас формувалися дуже міцні зв’язки між факультетами: друзі, колектив, і це все зароджувалося саме на «Інтегралі».
Далі був факультетський КВН, конкурси, випускні... Я настільки влився в цю суспільну студентську активність, що навіть після закінчення п’ятого курсу ще два роки допомагав готувати «Золотий інтеграл».
Які Ваші найяскравіші спогади зі студентського життя?
Ну найяскравіші я, мабуть, розповідати не буду (сміється). В усіх студентів є такі спогади. А взагалі – все було класно, тому виділити щось дуже складно. Коли ми зустрічаємось із одногрупниками, багато згадуємо. Життя було дуже активне. Наприклад, якось на День факультету ми вперше організували караоке біля Ц-корпусу, і я його проводив. Яскраве вийшло дійство.
Перші два роки навчання у нас була модульна система – не така, як раніше, і не така, як зараз. До сесії можна було майже не вчитися, а потім швидко все наздогнати. Отак я завжди і вчився – за місяць до сесії вимикав усі телефони і закривав сесію на стипендію. Вважаю, що для людини, яка не так часто ходила на пари, я доволі непогано справлявся.
Чи були у Вас улюблені викладачі?
Так, були. Дуже багато було, особливо ті, хто працював на кафедрі прикладної гідравліки. Наприклад, Віталій Панченко або Олександр Котенко, на жаль, його вже немає. Вимогливий був викладач – він розумів, що я знаю, тому постійно тримав до останнього. Всі вже склали, а мене тероризував і тероризував, щоб я краще знав. Було важкувато, але запам'яталось, і я йому вдячний за це.
Які навчальні дисципліни подобалися Вам найбільше?
На перших двох курсах найбільше подобалися релігієзнавство, логіка, соціологія та історія. Вони мені легко давалися завжди. Потім, коли пішли спеціальні предмети, мені подобалося вивчати технічну теплофізику, гідравлічні машини, гідроприводи.
Логічним, мабуть, буде питання про предмети, що найважче Вам давалися…
«Сопромат» (опір матеріалів). Коли я навчався, говорили: «Якщо ти склав нарисну геометрію, можна закохуватися, а якщо "сопромат" – можна одружуватися». Такий етап був. Складний предмет, дотошний, і його треба розуміти.
А ще у нас був цікавий викладач – Олада Микола Михайлович. Важко його не згадати. Предмет, який він викладав, був не надто складний, але лабораторки... Він вимагав, щоб все було ідеально – найменша неточність, і все доводилося переписувати.
Про улюблених викладачів і дисципліни згадали. Тож, можливо, пригадаєте улюблену аудиторію?
Класна була аудиторія в ЕТ-корпусі на третьому поверсі – стара лекційна зала. Там були широкі сидіння, і можна було заховатися від викладача.
А загалом які університетські локації Вам подобалися? Де любили проводити свій час?
У мене було два улюблених місця. Перші роки це був Б-корпус, точніше – місце за Б-корпусом, яке ми називали «Космодром». Зараз, думаю, мало вже хто про нього знає. Друге – студентський деканат. Із цим пов’язана ціла історія. Спершу в нас на факультеті не було кабінету студентського деканату, а ми його дуже хотіли. Майже півроку ми ходили по всіх інстанціях, до всіх проректорів, просили кабінет. І, нарешті, нам сказали, якщо знайдете вільне приміщення, можете забирати. У нашому корпусі ми знайшли закинутий кабінет, де була купа мотлоху, виносили його дні три, напевно, ходили по різних поверхах збирали столи, бо меблів у кабінеті не було, облаштовували. Отак і з'явився у нас студентський деканат факультету ТеСЕТ. Це було дуже приємно.
Яку посаду Ви обіймали в студентському деканаті?
Із другого курсу і до кінця п'ятого я був заступником декана з культурно-масової роботи.
Розкажіть, чим займався тоді студентський деканат?
Насправді, до нас зверталися студенти з різних питань. Ми не тільки займалися організаціями Днів факультету, випускних, КВН та «Інтегралів». Ми були першими, хто запропонував ініціативу студентського кураторства. Активно займалися розвитком цього напрямку – допомагали студентам, підказували, що робити, куди йти, де вчити, де взяти… Наші двері були завжди відкриті для гостей, спілкувалися з іншими університетами, обмінювалися досвідом. Також вели активну роботу з іноземними студентами – у нас були виїзні заходи «Взаємовідносини націй». Їздили на «Студентську республіку», співпрацювали з деканатом дорослим.
А важко тоді було виходити на контакт з дорослим деканатом?
Ні. Декан, Гусак Олександр Григорович, у нас золота людина. Він завжди з нами був на «ти», завжди йшов назустріч. І не тільки він. Всі заступники декана нам також допомагали, тому в нас не було з ними проблем.
Розкажіть про «Студентську республіку», бо в нас на проєкті було багато представників студентського самоврядування, але детально про цей захід ще ніхто не розповідав.
Перша «Студентська республіка», на яку я потрапив, припала на кінець першого курсу. Це масштабний захід обласного та всеукраїнського рівня, який проводиться на природі й збирає студентів із різних закладів вищої освіти. Є великий наметовий табір, де за кожним ЗВО закріплено певну територію, є організатори, студентський президент. Там проводяться тренінги, майстер-класи, розвиваючі ігри, спортивні змагання. Ну а вечорами це завжди пісні біля багаття, спілкування.
Коли я в перше потрапив на «Студентську республіку», мені було трохи дико – купа людей, двіж, спортивні ігри, заходи, там якийсь тренінг відбувається, там команди грати в волейбол збирають… Дуже було цікаво.
Кожна команда активістів, яка приїхала на захід, висувала свою кандидатуру на посаду студентського президента. Кожен ЗВО пропонував свою людину, і протягом трьох-чотирьох днів мав провести PR-кампанію, запропонувати власну програму, висунути пропозиції для всіх університетів. Команда, що перемагала на обласному етапі «Студентської республіки», могла поїхати безкоштовно на всеукраїнський захід, що тоді проводився в Криму, і там вже просувати свого кандидата на посаду студентського президента.
Що входило до повноважень студентського президента?
Президент та його команда об'єднували всі ЗВО і проводили, окрім «Студентської республіки», заходи різного спрямування, займалися волонтерством. А ще студентський президент співпрацював із відділом у справах сім’ї, молоді та спорту.
Відомо, що під час навчання зі студентами завжди трапляються якісь кумедні ситуації. Можете розказати якийсь такий найсмішніший випадок з вашого студентського життя?
Колись під час виступу на сцені в КВН я забув слова. Було дуже смішно з одного боку, а з іншого – не дуже весело.
Розкажіть, будь ласка, про свою участь в КВН.
Це був КВН місцевого рівня. Наша команда називалася «Сім сіті». На той час у нашому місті були набагато сильніші команди, але ми доволі непогано виступали, перемагали у сумських чемпіонатах. Ми не прагнули до якихось значних досягнень, робили все більше для себе. На серйозний КВН потрібно виділяти багато часу, а його не було. Хотілось і вчитися, і бути для факультету корисним, для себе пожити, і ще десь власні гроші шукати, бо стипендії на все не вистачало.
Ви займалися якоюсь науковою діяльністю свого часу?
У мене є патент на корисну модель, отриманий під час навчання, а також наукова стаття.
На що саме патент?
На прес. Це мені запропонував викладач. Ми працювали втрьох – із нами був ще один студент. Нещодавно я навіть мав нагоду скористатися цим патентом.
Чи допоміг Вам цей досвід у подальшій діяльності?
Коли ми завершували навчання, Котенко Олександр Іванович якось сказав: «Я впевнений, що Жиленко має бути директором. Інженером він, мабуть, ніколи працювати не буде». Звичайно, це був жарт, але він тоді сильно помилився. Я закінчив навчання та пішов працювати інженером. І обіймав цю посаду до недавнього часу. Спочатку на заводі імені Фрунзе, потім – за межами України, а тепер знову в Сумах. Уже восьмий рік працюю в науково-виробничій фірмі «Грейс-інжиніринг», був провідним інженером-технологом, а зараз – керівником відділу закупівель.
Що можете сказати про рівень викладання у СумДУ?
Коли після університету я прийшов працювати на завод інженером‑технологом, мені сказали забути все, чого вчили в університеті. І це неправильно. За час професійної діяльності я зрозумів, що предмети, яким навчають в університеті, справді потрібні. А ще я зрозумів, що обсягу моїх знань із деяких предметів, які у нас викладали, недостатньо. Потрібно було більше вчитися, і більше часу цьому присвячувати. Якщо ти плануєш працювати інженером за фахом, те, чого навчають в університеті, треба знати обов’язково.
Чи багато ваших одногрупників пішли працювати за професією?
Як не дивно, але більша частина. У нас було в групі 24 людини, і здається 16 із них працює або працювало за спеціальністю після випуску. Тоді була можливість влаштуватися в Сумах – працював завод імені Фрунзе, Насосний, було багато менших підприємств.
Ви часто спілкуєтеся з одногрупниками або, можливо, з іншими студентами, які були у студентському самоврядуванні?
З одногрупниками ми маємо як дружнє, так і професійне спілкування. Наприклад, через деякий час після того, як я влаштувався на свою роботу, я привів туди ще двох своїх одногрупників. З командою зі студентського самоврядування ми також спілкуємося й нині.
Можете описати кількома словами, що для вас є СумДУ?
СумДУ – це найкращі роки моєї юності. На той час СумДУ був моїм життям. Здається, що в університеті в той час не було людини, яка б мене не знала, адже життя мав дуже активне.
Ваша порада або настанова сучасним студентам і побажання випускника до 75-річчя університету.
Зараз я трохи спілкуюся зі студентами і бачу, що багатьох мало що цікавить. Звичайно, коронавірус, а потім війна змінили нашу реальність, і студентське життя зараз не таке, як було в нас, але я впевнений, що навіть в умовах онлайн-навчання, потрібно намагатися виходити з дому, відволікатися від комп’ютера і за можливості приходити сюди, в університет, цікавитися його життям.
Університетові бажаю й далі розквітати, розвиватися та ставати кращим не тільки для рейтингів, але й для своїх студентів.
Спілкувався студент групи ЖТ-11 Захар Ювко
Фото – з особистого архіву Олександра Жиленка
